Росія краде українське зерно і вивозить його до інших країн, зокрема Туреччини. Про це на початку червня заявив посол України у Туреччині Василь Боднар. За словами дипломата, російські кораблі прямують із підробленими документами, у яких зазначено, що зерно не українське, а російське. Впродовж місяця Україна намагається добитися від турецької влади зупинити цей процес, але поки безрезультатно.

Тема продовольства є однією з головних у російсько-українській війні не тільки для сторін конфлікту, а й для усього світу. Блокада експорту зерна з українських портів Росією загрожує голодом країнам Африки. Про це заявив директор Всесвітньої продовольчої програми ООН Девід Бізлі.

Туреччина є одним з ключових союзників України, заявляє наша влада. Але ця країна, офіційно засуджуючи агресію Росії, продовжує співпрацювати з нею у різних сферах. Туреччина не приєдналася до міжнародних антиросійських санкцій, але водночас постачає, навіть дарує Україні безпілотники Bayraktar.

Саме Туреччині за місяць після початку війни вдалося посадити сторони конфлікту за стіл переговорів. Щоправда, ескалація з боку Росії знівелювала усі посередницькі зусилля. Як розповідають українські дипломати, Туреччина не припиняє спроб поновити своє посередництво, аби зупинити війну.

У чому збігаються і де розходяться інтереси Києва та Анкари, чому майже половина турків не вважають Росію винною і чи дійсно Туреччина свідомо допомагає Росії красти українське зерно? Про це «Главком» поговорив з послом України Василем Боднаром.

«Путін перекреслив готовність домовлятися»

Пане посол, українсько-російські переговори відбулися наприкінці березня у Стамбулі. Як проходила організація тієї зустрічі, які були умови її проведення?

Розмови про те, щоби організувати переговори у Стамбулі, тривали фактично з перших днів повномасштабної війни. Під час зустрічі делегацій у Стамбулі турецька сторона не була учасником переговорів, вони проходили у двосторонньому форматі. Туреччина доклала серйозних зусиль, аби зазначена зустріч взагалі відбулася. Напередодні переговорів президент Ердоган розмовляв по телефону з нашим президентом Володимиром Зеленським і з Путіним. І зустріч у Стамбулі якраз була втіленням домовленостей між ними.

ЗМІ повідомляли, що Ердоган мав намір зустрітися окремо з українською і російською делегаціями перед їхньою очною зустріччю. Так і вийшло?

Ні, не було цього. У Долмабахче (палац, де проводяться офіційні зустрічі, – «Главком») був зал, у якому дві делегації сиділи одна навпроти одної, Ердоган прийшов у цей зал і виступив з трибуни: «Ми даємо вам можливість домовитися» – це був основний меседж. «Ми створюємо вам всі умови. Вам потрібен мир – ми так само зацікавлені у мирі», – зазначив глава Туреччини.

Ви раніше говорили, що Туреччина не припиняє спроби поновити діалог між Україною та РФ. У чому саме полягають її зусилля?

Умови і можливість поновлення цього діалогу залежать від нас. Турецька сторона запропонувала своє сприяння, коли тільки завершився перший етап переговорів. Вони розраховували, що переговори і надалі продовжуватимуться у Стамбулі, можливо, навіть дійде до зустрічі президентів України і Росії. Але ми ж знаємо, що після цього трапилося – Буча та Ірпінь, це страшні злочини, про які дізнався увесь світ. Також причиною того, що переговори не продовжилися, був і відхід від них Росії, бо вони почали ставити якісь свої додаткові умови, звинувачувати нас у тому, що це ми зриваємо перемовини. Окрім того, продовжувався наступ на сході. Він фактично перекреслив готовність домовлятися. А домовленостями, досягнутими у Стамбулі, був незадоволений саме Путін, який хотів всю Україну, а не отримає нічого.

При тому, що ми мали намір за будь-яких умов продовжувати переговори й відстоювати нашу позицію до кінця.

Активна участь у переговорах щодо розблокування портів в Одесі для вивезення зерна, це теж продовження медіаторських зусиль Туреччини, тільки в іншому форматі. І до цього долучилася ООН, яка звернулася до Туреччини, бо вона має діалог з Росією. У нинішній ситуації нікому іншому не вдалося посадити дві сторони за стіл переговорів. А Туреччині це вдалося.

«Туреччина готова іти на зустріч, але не слід перегинати…»

До турецьких портів прибуває крадене з України зерно. Причому проблема не вирішується щонайменше місяць. Чому взагалі так сталося, що кораблі з краденим безперешкодно з окупованого Криму прямують до Туреччини?

Турецька сторона відповідає, що це приходять російські кораблі з російським зерном та російськими документами.

Ми зі свого боку почали юридичні процедури, залучили до цього нашу Генпрокуратуру, аби довести, що це не так. Наша прокуратура почала розслідування, ми вже передали перші пакети документів цієї справи турецькій стороні, щоби вони почали своє розслідування, встановили й притягнули винних до відповідальності.

Натомість станом на сьогодні жодного юридичного рішення, яке б зупинило цей потік кораблів, немає. На мою думку, відсутність результату може випливати з низки факторів. Складність та довготривалість розслідування цих злочинів в Україні, а отже, відсутність конкретних судових рішень у справах негативно впливає на взаємодію з турецькою стороною у сфері правової допомоги. Слід враховувати, що окупанти також намагаються всіляко приховати свої злочини, вдаються до підробки документів щодо портів відправлення та походження сільськогосппродукції, відключення навігаційних систем для приховання маршрутів тощо. Важливо провести лабораторні дослідження для встановлення походження зернових на основі відібраних зразків у портах Туреччини.

Нещодавно до порту Самсун прибуло судно «Сормовский-48», з імовірно краденою українською кукурудзою. Яке у вас є пояснення того, що турецька сторона не реагує на надані вами конкретні докази і які інші докази були би залізними?

Так, на тому кораблі 3 тис. тонн краденої кукурудзи. Реакція була – на підставі рішень турецьких органів влади розвантаження судна було призупинено на декілька днів. Ми пробували знайти рішення, аби притягнути порушників до відповідальності, хоч капітана, але турецькі правоохоронці не знайшли для цього підстав. Аргументи все ті ж – усі документи російські.

Очільник Директорату оборонної промисловості Ісмаїл Демір каже, що технічно важко встановити походження зерна, яке прибуває до турецьких портів. Які способи існують, аби вирішити проблему?

У документах, які росіяни надають, звичайно, доказів походження продукції ми не знайдемо. Документальні докази крадіжки можуть з’явитися, якщо власник краденого зерна звернеться до прокуратури чи суду із заявою, що росіяни у нього вкрали зерно. Про такі заяви мені не відомо. Що насправді відбувається на окупованих територіях ми також достеменно не знаємо. Але прокуратура Херсонської області і Генпрокуратура наполегливо збирають інформацію. Сподіваюся, що вони якраз сформують сильнішу доказову базу, ніж наші фотографії суден чи супутникові знімки.

Я також розмовляв з експертами. Вони розповіли, що є механізм встановлення походження зерна шляхом спектрального аналізу.

Але факт залишається фактом, росіяни, через свої фірми з Петербурга чи Краснодара оформлюють крадене зерно з Херсонщини і Запоріжжя як російське, а потім везуть його через окупований Крим.

Що заважає провести цей аналіз, як цьому може допомогти посольство? Результати спектрального аналізу можна буде використати як доказ у суді?

Мені говорили експерти, що цей спектральний аналіз може довести походження зерна. Я нещодавно мав відповідні переговори з турецькою стороною і мене запевнили у готовності усіляко сприяти у проведенні таких досліджень у портах Туреччини. Дослідження має бути проведено із залученням коштів та відповідного обладнання з боку західних партнерів.

Туреччина бере участь у переговорах щодо розблокування українських портів, аби організувати зелений коридор для вивезення нашої продукції. З іншого боку, маємо історію, де вірогідно Туреччина закриває очі на те, що до її портів росіяни доставляють крадене збіжжя. Чи можна Туреччину вважати надійним партнером?

Звичайно, Туреччина – партнер надійний. Ми пере